ВИШНЕВÉЦЬКИЙ Михайло-Сервацій (Michał Serwacy Wiśniowiecki; 13.05.1680, Львів – 16.09.1744, Мереч, тепер Мяркінє, Литва) – укр. і польс. хроніст, князь лит.-укр. походження, останній чол. представник відомого на Україні роду Вишневецьких гербу «Корибут».
Держ. діяч Великого Князівства Литовського та Речі Посполитої: польний гетьман лит. (1702–1703), великий гетьман лит. (1703–1707, 1730, 1735–1744), великий канцлер лит. (з 1720). Меценат культури й мистецтва, бібліофіл, один із найбільших магнатів Речі Посполитої, якому, як свідчить «Манускрипт Михайла-Сервація Вишневецького», належали маєтки на Волині та Задніпрянщині. Військ. кар’єру здобув під час Північної війни (1700–1721). Свою участь у цих подіях описав у рукописі «Хронограф». Після поразки під Полтавою 1709 був взятий у полон рос. військами Петра І. Рік перебував у тюрмі в Глухові, де створив зб. поезій (псалмів). 1720 заснував колегіум єзуїтів у Кременці (нині – Кременецька обласна гуманітарно-педагогічна академія ім. Тараса Шевченка). На поч. 1730-х розпочав масштабну перебудову родового палацу в Вишнівці, що став архітектурною та культурною пам’яткою краю, своєрідним «Волинським Версалем». У приміщенні палацу була розміщена величезна б-ка, яка налічувала бл. 1400 тт.
Відомий як автор прозових і поетичних творів польс. мовою, зокр. поетичної зб. «П’ять псалмів, складених під час ув’язнення у Глухові», опублікованої у кн. духовних п’єс В.-С. Хросцінського (1711). Тут ім’я князя зашифроване під анаграмою «Machisi Secundi Civis Lovei», або ж, змінивши порядок голосних, – «Michaelis ducis Visnoviecii» (Міхаель, князь Вишневецький). Створені за біблійним зразком і позначені елегійною поетикою бароко, псалми В. постають «компендіумом барокової релігійної лірики» свого часу (Prejs M. Barok uspokojony. “Psalmy” Michała Serwacego Wiśniowieckiego // Barok. 2000. Т. 7. Z. 2).
В. належать також рукописна хронологія роду Вишневецьких із коротким викладом власного життя. Цей твір під назвою «Хроногаф» («Для пам’яті, що якого року відбувалося») має важливу істор. цінність і вперше опубл. 1842 польс. істориком О. Пшездзецьким.
Окрім оригінальних творів, князь був автором серії літ. перекладів праць теологічного змісту. З-поміж них – переклад з франц. на польс. твору італ. єзуїта Паоло Сеньєрі «Манна душі, або Роздуми над різними текстами, вибраними зі Святого Письма» (1722), переклад на польс. кн. франц. єзуїта Ісаака Беррює «Історія народу Божого», а також праць «Йосиф визволений», «Фортеця на оборону слави», «Житіє св. Яна Непомуцького» та ін.
Тв.: Хронограф «Dla pamięci co się którego roku działo». Копія. [Н.п. 1845 р.] // НБУВ, ф. 81, спр. 22, арк. 209–211 зв.
Літ.: Брега В. Князі Вишневецькі та Північна війна // Сіверщина в історії України. Глухів, 2009. Вип. 2; Грушевський М. Історія України-Руси: В 11 т., 12 кн. Т. 8. Кн. 2. К., 1995; Мавдюк М. Культурно-освітня діяльність Михайла-Сервація Вишневецького // Наукові записки. Збараж, 2020. № 10; Ціборовська-Римарович І. Бібліотека Вишневецького замку та її книжки у відділі стародруків та рідкісних видань національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського // Рукописна та книжкова спадщина України. 1998. Вип. 4; Шиян Л. Вишневець та князі Корибути Вишневецькі. Тернопіль, 2006; Bentkowski F. Historia literatury polskiej: W 2 t. T. 1, Warszawa 1814; Chamańska I. Wisniowieccy. Monografia rodu. Poznań, 2007; Juszyński M.-H. Dykcyonarz poetow polskich. T. 1. Kraków, 1820; Niesiecki K. Korona polska. T. 4. Lwów, 1743.
Григорчук Юлія