БАНДУРИ́СТИ – укр. музиканти, творці й виконавці нац. героїчного епосу (дум, істор. пісень) під акомпанемент бандури. Спершу (16–19 ст.) – народні мандрівні співці, згодом (20–21 ст.) – профес. артисти, творчі колективи.
Перша згадка слова «бандурист» датується 15 ст., а розквіт мист-ва припадає на добу козаччини. Знаними Б. були укр. гетьмани (І. Мазепа, К. Розумовський) і митці (Г. Хоткевич).
За правдиве висвітлення подій нац. історії впродовж століть Б. зазнавали утисків від чинної влади: польс. уряду, рос. царату, радянського керівництва. У серед. 1930-х у Харкові радянська влада організувала з’їзд укр. кобзарів та Б., після якого бл. 200 його учасників пропали безвісти. Однак викорінити духовно-істор. традиції бандурного мист-ва не вдалося. Свідчення цього – творчість Б. Жеплинського, В. Кабачка, Є. Мовчана, Н. Прудкого, М. Сарми-Соколовського та ін. Значний внесок у розвиток гри на бандурі зробили Т. Компаніченко, Т. Лазуркевич, В. Литвин, В. Мороз. У їхньому репертуарі – думи, козацькі, стрілецькі пісні, твори на слова укр. поетів, зокр. у доробку Т. Компаніченка – пісні на слова Д. Наливайка, Д. Братковського, І. Величковського, Ф. Прокоповича, Г. Сковороди та ін. авторів 16–18 ст.
На держ. рівні першу укр. капелу Б. під орудою В. Ємця було створено в Києві (1918), а потім – у Полтаві (1925). Згодом їх об’єднали в Першу зразкову капелу бандуристів (нині – Національна заслужена капела бандуристів України імені Г.І. Майбороди). У 1949 в США почала діяти Капела бандуристів імені Т.Г. Шевченка (керівник – Г. Китастий).
На поч. 21 ст. набули поширення профес. й самодіяльні ансамблі, капели, тріо та дуети Б., стало популярним жіноче авторське виконання, що засвідчує творчість солісток В. Дутчак (Івано-Франківськ), К. Миронюк (Київ), О. Коломієць (Львів). 1993 у Києві почав діяти Міжнародний конкурс бандуристів ім. Г. Хоткевича, а в Україні було засновано чимало шкіл гри на бандурі, зокр. на Київщині – Стрітівську вищу педагогічну школу кобзарського мистецтва.
Зацікавлення долею Б. представлене у творчості багатьох укр. письменників. Образ Б. виведений у поезіях Т. Шевченка (поеми «Сліпий», «Невольник», «Перебендя», вірш «Н. Маркевичу»), А. Метлинського («Бандура», «Смерть бандуриста»), М. Шашкевича («Бандурист»), Л. Боровиковського («Бандурист»), а також в укр. народних піснях.
Літ.: Дутчак В. Бандурне мистецтво українського зарубіжжя. Івано-Франківськ, 2013; Іваницький А. Український музичний фольклор. Вінниця, 2004; Колесса Ф. Українські народні думи. Л., 1920; Людкевич С. Відродження бандури // Дослідження, статті, рецензії, виступи. Л., 2000. Т. 2; Самчук У. Живі струни. Бандура і бандуристи. Детройт, 1976; Хоткевич Г. Підручник гри на бандурі, Х., 1930; Черемський К. Повернення традиції. З історії нищення кобзарства. Х., 1999; Юцевич Ю. Музика: словник-довідник. Тернопіль, 2003.
Григорчук Юлія